Внутрішній баланс ☯️ Як урівноваженість впливає якість життя

Підтримка балансу

Підтримка внутрішнього балансу я розумію як фундаментальну людську навичку: від ступеня її розвитку безпосередньо залежить, які відчуття ви відчуваєте, стикаючись зі звичайними речами. Чи можемо ми залишатися спокійними — справді важливо, адже 90% нашого життя проходить саме за буденними, звичайними заняттями.

Гадаю, що з віком мимоволі стаєш терпимішим. Поступово розумієш, що постійно критикувати стан справ у теперішньому досить безглуздо, враховуючи, що це справжнісіньке — єдиний час, в якому існуємо і ми самі.

І все ж я не можу пригадати, щоб хтось навчав мене врівноваженості. Що я пам’ятаю, то це команди на кшталт «Заспокойся!» або «Терпи!» від батьків, вчителів та інших “авторитетних осіб”. Підозрюю, що більшість людей знайомиться з поняттям урівноваженості саме в такому контексті, — складається враження, що це жахливо нудне, але, на думку дорослих, абсолютно необхідне. Хоча поясненнями причин вони зазвичай себе не турбують, і найкраще, на що ми можемо сподіватися, звучить приблизно так: «Я працюю, ти заважаєш!» або «Це просто пристойно!»

І, звичайно ж, ніхто не пояснює, як досягти цього чарівного результату і раптом заспокоїтися. Однак десятиліття досліджень таки допомогли мені дізнатися дещо про цю омріяну суперздатність і навіть про те, як її навмисно розвивати.

І це, зрозуміло, єдиний реальний темп — неважливо, подобається вам те, що відбувається в цю саму секунду чи ні. Якщо до цього бажання додати усвідомлення того простого факту, що реальність взагалі не залежить від нашої реакції на події, це може серйозно змінити якість наших відчуттів від життя.

Нам часто хочеться якнайшвидше скоротити час, коли відбувається щось нудне чи неприємне, і іноді це вдається зробити за допомогою якихось підручних засобів, проте роздратування точно в цьому не допомагає. Якщо ми в черзі, це не змушує її рухатися швидше, а тільки робить час, який ми так чи інакше там проведемо, подвійно неприємним.

Подібна нетерпимість — просто заперечення реальності, в якій, хоч як прикро, ми часто не отримуємо бажаного, проблеми не вирішуються, а мріям властиво не збуватися. Від ідеалу ця реальність далека, але що справді перетворює ці моменти з незначних дрібниць на нестерпні труднощі, то це наша негативна реакція. Ми відповідаємо на неприємну подію такими емоціями, ніби цього ніяк не могло статися, ніби це якась серйозна помилка, збій у Всесвіті.

Нетерпимість — це лише вимога неможливого

Насправді “тут і зараз“ — єдиний час і єдине місце, в яких ми завжди знаходимося. Тож втекти ми можемо хіба що в альтернативну реальність, створену нашою уявою. Іноді ми використовуємо його, щоб просто помріяти про абстрактні речі, але дуже часто ця уявна дійсність безпосередньо пов’язана з тим, що змусило нас дратуватися.

Ці роздуми ніяк не наближають нас до справжньої мети — змінити простір і час таким чином, щоб нам ніколи більше не довелося терпіти нудні та безглузді для нас речі. Роздратування завжди націлене на неможливе: пролетіти крізь ці занадто важкі двері.

Давайте будемо чесні: відчувати роздратування і мати реальну можливість вплинути на швидкість подій, що відбуваються, — зовсім різні речі. А якщо від вас справді щось залежить, то це завжди можна зробити спокійно. І найчастіше справжні симптоми роздратування — нервова жестикуляція, лють, викривальні промови, які ми вимовляємо подумки, щемливе почуття «Ну чому саме я?» — з’являються тільки в той момент, коли вже ясно, що ми абсолютно безсилі та вплинути на процес не можемо ніяк.

Врівноваженість не змінить реальність, але може суттєво змінити наше ставлення до неї. Адже саме в ньому і криються корені проблеми. Справа зовсім не в фактичних обставинах, в яких ми опинилися, а в тому, як ми переживаємо ситуацію, що склалася — як жахливу чи звичайнісіньку? Врівноваженість просто дозволяє життю бути таким, яким воно є, що неймовірно корисне хоча б тому, що життя завжди саме таке, як є.

Дайте ситуації час

Роздратування — це рефлекс, що рідко виникає в результаті раціональних роздумів. Однак ми здатні його якісно трансформувати, якщо тільки не намагатися робити це в той момент, коли ми вже потрапили в дурну для нас ситуацію. Для цієї трансформації нам знадобиться проста ідея – навчитеся давати ситуації час.

Щодня ми виконуємо сотні простих завдань, які не вимагають від нас жодної зосередженості. Наприклад, як тільки ви висушили волосся феном, ви, ймовірно, згортаєте шнур і кладете фен у шафку. Але оскільки ця дія дещо простіше, ніж нейрохірургічна операція, то за ті 10–12 секунд, поки тіло вирішуватиме це повсякденне завдання, ваш розум напевно вже відвернеться на щось інше — сніданок, роботу тощо. Ось вам ще один приклад того, як наш хитрий мозок уникає зіткнення з реальністю. Але, прибираючи фен у шафу, ви навряд чи відчуваєте шквал негативних емоцій, а значить, це вдалий момент, щоб попрацювати над своєю врівноваженістю. Для цього потрібно просто зосередити всю свою увагу на дії.

Замість того, щоб провести 10 секунд у звичних безладних роздумах про минуле чи майбутнє, спробуйте віддати цей час подій, що реально відбувається, тобто звичайній побутовій задачі — згорнути шнур і покласти прилад на місце. «Давати час» у цьому контексті означає охоче і повністю усвідомлювати, що прямо зараз ви застібаєте ґудзик, чистите моркву, наливаєте чай. Ця маленька вправа порушує звичку нашого блукаючого розуму постійно відволікатися від реальних речей. І це працює. Поступово, щоразу по 10–12 секунд, можна вчитися дбайливо ставитися до сьогодення та дозволяти життєвим подіям розвиватися із природною швидкістю.

Віддайте свій час якійсь маленькій справі, а потім спокійно повертайтеся до звичних роздумів. Пізніше, коли згадаєте про тренування, знову зосередьтеся на якомусь дрібному і простому завданні. Це зовсім не складно, а результати можуть вас приголомшити. Завдяки цим маленьким вправам, розтискається туга внутрішня пружина, яка гарячково намагається нас виштовхнути з більшості реальних ситуацій в ілюзорний світ, де все має йти так, як ми хочемо. Звичні речі починають відкриватися з несподіваного боку. Стає простіше пережити авіапереліт, похід магазинами, звернення до служби підтримки. Робочі завдання та соціальні обов’язки перестають лякати та нервувати. Життя взагалі починає здаватися менш небезпечним, тому що ви розумієте, що більшу її частину ви хочете прожити насправді, не втікаючи від реальності.

Якщо ми є у черзі, це не змушує її рухатися швидше, а тільки робить час, який ми там проведемо, подвійно неприємним.

Повторюся, це не потребує багато сил чи часу. Всього лише 10-15 секунд зосереджених думок про те, що ви зазвичай робите автоматично, поки ваш розум блукає десь далеко. Почніть практикувати це в дрібницях, і ви побачите, що прагнення віддати час може виникнути й в складнішій ситуації — наприклад, коли пілот оголошує про механічну несправність літака або коли ви довго чекаєте на дзвінок від людини, яка обіцяла з вами зв’язатися.

Кожен такий епізод, якому ви свідомо дозволяєте трапитися і зайняти якийсь період часу, — це акт великодушності до самого себе, маленький крок на шляху до власного добробуду. Повірте, ви зробите правильний хід, якщо на місце звичної дратівливості поставите легке ставлення до ситуації та дозволите їй розвиватися природно. Здатність зробити такий майстерний шаховий хід докорінно змінює все. Адже, взагалі кажучи, це величезне полегшення — дізнатися, що вам зовсім не потрібно всіма силами уникати невідворотних зволікань у житті, а всі ті страждання, які це зазвичай приносить, виникають просто тому, що ви невміло поводитеся з власними емоціями.

Так, можна, якщо це стане звичкою — свідомо давати час ситуації. Будь-яка інша поведінка навряд чи має сенс і лише свідчить про те, що зустрітися з реальністю наживо ми поки що не готові.