ᚾ ᛫ Руна Наутіз: реакція на тиск

Космологія північних народів

Наутіз — друга з трьох рун, пов’язаних із Норнами. Вона співвідноситься зі Скульд — володаркою майбутнього. Прийнята у футарці послідовність трьох цих рун — Хагалаз, Наутіз та Іса — не відповідає звичайній послідовності, в якій перераховуються норни, – Урд, Верданді і Скульд: друга руна другого етта пов’язана з третьою норною — Скульд.

Слово Skuld споріднене слову Schuld, що існує в голландській і німецькій мовах — «борг, заборгованість». У традиційних скандинавських уявленнях воно може означати віру – wergild. Wer давньонімецькою означає “людина”, а gild — “гроші” і “вина”; таким чином wer — gild = “людина-вина”. У сукупності ці асоціації утворюють скандинавський аналог звичного нам уявлення про карму. Вони відображені в міфі про війну між асами та ванами, що спалахнула через те, що Одін відмовився виплатити ванам віру за вбивство Гулвейг. Дії, скоєні у минулому (Хагалаз), породили обставини, що визначили майбутнє (Наутіз = потреба).

Скульд — молодша із трьох норн. Вона перерізає нитку життя, коли та добігає кінця. Нас осягає та доля, яку ми самі створили собі протягом життя. Урд та Верданді зображують з відкритими обличчями, але обличчя Скульд зазвичай приховано під покривалом. Очевидно, це означає, що майбутнє приховано від нашого погляду. Скульд відіграє дуже важливу роль у гаданні — з тієї очевидної причини, що вона уособлює майбутнє. Якщо звернутися до неї з любов’ю та повагою, вона підніме покривало і відкриє прийдешнє перед поглядом віщуна.

Потреба хоч стискує серце,
Але часто служить підмогою
І спасінням синам людини,
Якщо не пізно її помітять.

Англосаксонська рунічна поема

Ця строфа підлягає тлумаченню кількох рівнях. Тут може йтися про потребу, яка виникла в минулому і наклала обмеження на сьогодення та майбутнє. У такому контексті «потрібність» може означати провину — не в традиційному християнському значенні, а на більш особистому рівні.

Яким би там не було духовним шляхом, розвивається система особистих моральних цінностей. Але ніщо людське нам не чуже: нам не завжди вдається відповідати власним критеріям чесноти, і у зв’язку з цим ми відчуваємо неспроможність. Це почуття знижує нашу самооцінку та обмежує наші творчі здібності. Однак все це необхідно і неминуче — адже саме так ми вивчаємо власні помилки.

Як Хагалаз править царством Хель, так Наутіз панує над світом Ніфльхель — житлом дракона Нідхегга, ім’я якого означає «що знизу». Нідхегг підгризає коріння ясеня Іггдрасіль, прагнучи занапастити світове дерево. Цьому міфу можна дати психологічне тлумачення: Нідхегг символізує тінь у сфері несвідомого, що підточує нашу самосвідомість, уособлюване світовим ясенем. Хель, як ми пам’ятаємо, зовсім не таке неприємне місце або стан свідомості. А ось Ніфльхель — світ вкрай відразливий.

Кожен із дев’яти світів — це і план всесвіту, досягти якого можна в шаманській або астральній подорожі, і особлива область індивідуального внутрішнього світу. Ніфльхель — це область, де осідають усі наші страхи. Немає обмежувача жорсткішого, ніж страх; немає перешкоди суворішої, ніж почуття, що всі наші устремління свідомо приречені на провал. Але з побоювань і страхів теж можна отримати користь: якщо вчасно помітити їх, вони послужать нам застережливим знаком. Іншими словами, страх — це прояв інстинкту самозбереження, що попереджає нас про небезпеку. Така захисна іпостась руни Наутіз — руни, що навчає нас мистецтву виживання.

Один давньонімецький звичай пов’язує руну Наутіз зі стихією вогню. Це так звані «вогні потреби», які спочатку являли собою ритуальні багаття, що запалювалися у святкові ночі Бельтана, літнього сонцестояння, зимового сонцестояння та Самайну. Звичай цей сягає культу вогню, що виник задовго до Асатру. Священний вогонь застосовувався у найрізноманітніших ритуалах — для жертвопринесення, лікування, очищення тощо. буд. Що ж до «вогнів бідності», то цьому ритуалі двоє незайманих підлітків, хлопчик і дівчинка, розпалювали два багаття з деякою відстані друг від друга. Вогонь у своїй розводили тертям сухих дерев’яних паличок. Потім між цими вогнищами проганяли худобу, щоб вона залишалася здоровою і плідною. (В Україні зберігся пережиток цього обряду — звичай, за яким наречений і наречена стрибають через багаття.) Зазвичай «вогні бідності» запалю вали тоді, коли наступали важкі часи: голод, посуха чи мор.

Неважко зрозуміти, чому вогню надавали такого важливого значення: адже в країнах Півночі взимку бувають люті морози, тож вогонь, що асоціювався із сонцем, по праву вважався джерелом життя. Проте за старих часів на Півночі повсюдно росли густі ліси, а тому вогонь з легкістю міг перетворитися на руйнівну, ворожу силу. Невипадково один із поетичних кеннінгів вогню — «гроза лісів».

Наутіз співвідноситься також з міфом про те, як був скований Локі — бог вогню. Коли він перетворився на руйнівника, аси схопили його та наклали на нього пута. Прихований зміст цього міфу — у тому, що силу вогню можна приборкати при розумному зверненні.

Насамкінець можна додати, що з Наутіз, ймовірно, пов’язаний звичай схрещувати пальці на удачу: адже схрещені пальці правої руки утворюють цю руну.

Фрея Асвінн