Розвивай
Спільними зусиллями ми можемо розвивати україномовий простір духовного зростання 💛
Північна традиція скандинавів ᛟ Фрея Асвінн
Північна традиція древніх скандинавів є унікальною мольфарською спадщиною. Для того, щоб проникнути в справжній сенс рунічної системи, необхідно спочатку скласти уявлення про езотеричні, міфологічні та релігійні традиції Північної Європи.
Для того, щоб проникнути в справжній сенс рунічної системи, необхідно спочатку скласти уявлення про езотеричні, міфологічні та релігійні традиції Північної Європи — корінні традиції Британських островів, Скандинавії, Німеччини та моєї рідної країни, Голландії. Північна традиція древніх скандинавів є унікальною мольфарською спадщиною. Руни — це невід’ємна частина північної міфології, і поза її контекстом правильно розуміти та інтерпретувати їх неможливо. Ми створили на сайті сторінку де розглянули значення скандинавських рун, важливо розуміти поверхневий зміст Футарку.
У наші дні багато хто нехтує цією скарбницею автентичних знань, віддаючи перевагу різноманітним екзотичним запозиченням, які, однак, виявляються на перевірку далеко не такими доречними в нашому культурному середовищі. Кельтам частково вдалося зберегти свої давні традиції, але яка доля спіткала спадщину англосаксів і скандинавських народів, що прийшли на Британські острови ще в IV ст. та складових чималу частку їхнього населення? Втім, недооцінка наших споконвічних традицій багато в чому пояснюється тими особливими історичними умовами, в яких існувала північна релігія: по суті, вона являла собою сукупність різнорідних культів, об’єднаних лише загальними божествами, які відрізнялися суттєвими місцевими варіаціями.
У початковий період насильницької християнізації корінні релігії Північної Європи придушувалися набагато агресивніше, ніж південноєвропейські язичницькі культи. Центром християнського світу був Рим, а римляни ворогували з німецькими народами ще з часів Імперії. У скандинавському міфі про Рагнарьок, загибель богів, Одін бореться з вовком Фенріром, і вовк його пожирає. А давньоримський міф оповідає про те, що місто Рим було засноване братами Ромулом та Ремом, вигодованим вовчицею. Скандинавський вовк Фенрір може символізувати нічим іншим, як Римську церкву — наступницю Римської імперії. Відповідно до такої інтерпретації, північну традицію в особі Одіна пожер її заклятий ворог — римський вовк. Римські імператори зуміли підкорити німецькі племена військовою силою, але римські понтифіки поставили в коліна силою релігії. І в результаті було викорінено народні традиції, частину яких становила і споконвічна релігія Півночі.
З тих же причин майже не збереглося писемних пам’яток північної традиції, за винятком нечисленних ісландських текстів. Найдавніший з останніх датується X в. і, зважаючи на все, зміст його вже піддався християнізації. Але, на щастя, донині збереглися фрагменти фольклору; і, очистивши його від багатовікових нашарувань християнства, ми у своїх пошуках втраченої духовної спадщини можемо вийти на вірний шлях. Але є ще одна причина, через яку багато наших сучасників ставляться до спадщини Півночі з упередженням: вже у XX ст. воно було осквернене нацистами. Але давно настав час очистити північну традицію від цього незаслуженого ганебного тавра.
Містерії північної Європи
Традицією північних містерій нехтують навіть лідери окультного руху на Британських островах, які слід визнати одним із найпрогресивніших в окультному відношенні регіонів планети. Тут мирно співіснують найрізноманітніші окультні течії, які можна було б умовно класифікувати відповідно до чотирьох сторін світу:
- Захід: західні містерії – синтез каббалістичної традиції та містичної символіки Грааля з греко-римською та єгипетською магією та місцевою системою Віккі.
- Схід: різні східні традиції – буддизм, індуїзм та ін.
- Південь: африканські традиції – містичні вчення народу йоруба, вуду, сантерія та макумба.
Але місце півночі, як ми бачимо, пустує. Таким чином, є дисбаланс енергій, пов’язаних з чотирма сторонами світла. І така ситуація склалася не лише на Британських островах, а й в інших країнах Північної Європи. Спираючись на окультні знання, накопичені за багато років, і керуючись власною інтуїцією, останні чотири роки я присвятила реконструкції ефективного шляху ініціацій, заснованого на північноєвропейській міфології та рунічній системі.
Вікканська традиція та матріархальний початок
Вікка — це англосаксонське слово, споріднене з готським дієсловом witegan — «знати». У традиції Віккі, або, як її частіше називають, Ремесла, виділяється два напрями: містерії Землі та Місячний шлях. Широко відома концепція трьох іпостасей Богині, що відповідають трьом норнам північної традиції, однак, за своїм особистим досвідом спілкування з послідовниками Ремесла, я можу стверджувати, що більшість із них поклоняються або Матері-Землі, або Місячній богині.
Я висунула гіпотезу, що в таємних глибинах Ремесла ховається ще й третій напрямок — шлях Морської богині, або містерій Моря. Можливо, цей непроявлений компонент Ремесла якраз і є «ланкою, що не вистачає», що дозволяє пов’язати Вікку з північними містеріями. Північні божества, особливо вани, — діти чи нащадки морських богів і богинь. І в цьому немає нічого дивного: адже всі країни Північної Європи — приморські, і жителі їх звикли добувати собі їжу в морі (часто дорогою ціною). Таким чином, море слід вважати найважливішим компонентом північної магічної традиції. Голландія розташована нижче за рівень моря і захищена від морської стихії дамбами.
Ще одна тема, яка потребує особливої уваги, — роль жінки, або матріархального початку, у північній традиції. У читача скандинавських міфів і особливо саг може скластися враження, ніби творцями північної традиції були переважно чоловіки. У джерелах, що дійшли донині, роль жінки у культурному житті північних народів відбито скупо, а популярної літератури вікінги видаються зразками чоловічої агресивності. Але це справедливо лише частково, провиною чому не в останню чергу той факт, що більша частина відомих письмових свідчень про вікінгів з’явилася вже в епоху християнства.
Висновок
У будь-якій суперечці беруть участь щонайменше дві сторони, але історію завжди пишуть переможці, і все, що записували в той період вчені християни, чи то хроніки історичних подій, чи інтерпретація язичницьких вірувань, з якими їм доводилося стикатися в країнах Півночі, пофарбовано їх релігійними упередженнями. Крім того, не слід забувати, що північна традиція в цілому значно давніша за культуру вікінгів, що спотворила деякі найдавніші аспекти споконвічної релігії, особливо ті, що пов’язані з участю богинь.
