ᛟ ᛫ Руна Одал: спадок

Космологія північних народів

Найдавніший буквальний переклад назви цієї руни, що дійшов до нас із материкових німецьких джерел, – «знатний чоловік». У цьому всім сенсі вона безпосередньо пов’язані з англосаксонським словом atheling, що означає «князь» чи «знатна людина». Як «знатна людина» перекладаються також німецьке слово adel і голландське edel, що походять від того самого кореня.

З богів із цією руною виразно пов’язаний Одін. Вже в літературі епохи вікінгів міцно утвердилася думка, що Одін — бог благородних людей, тоді як рабам слід звертатися за покровительством Тора. І все ж таки беззастережно зв’язати Одіна з одним обраним класом неможливо. Я переконана, що це пізнє нововведення, нав’язане народу правлячим класом, коли той почав зловживати релігійними традиціями, щоб тримати інші соціальні верстви в підпорядкуванні. Спочатку ж Водану поклонялися як богу простолюду.

За формою Одал є поєднанням рун Інгуз і Гебо, так що її можна витлумачити як «дар Інга». Ймовірно, саме тому деякі сучасні дослідники пов’язують її з ідеєю спадкування. Зіставивши поняття успадкування із символікою Інгуз, попередньої руни футарка, ми прийдемо до висновку, що мається на увазі успадкування генетичного матеріалу, принаймні на окультному рівні. А на фізичному рівні Отіла пов’язана з успадкуванням землі та прав на володіння нею. У Норвегії досі має юридичну силу право «оддаля»: людина, яка живе в чужій садибі, має право залишитися там і після смерті її законного власника. Право «одаля» залишалося за членами сім’ї до тих пір, поки вони не продавали успадковане майно, але навіть після цього протягом двадцяти років вони мали право викупити родові землі.

У комплекс значень Отила входить також таїнство крові та землі, яке, на жаль, перекрутили та осквернили німецькі політики XX століття, які не мали уявлення про справжню суть цієї містерії. Насправді ж в англосаксів та інших стародавніх народів освячення землі кров’ю, пролитою у битві, гарантувало готовність воїнів і надалі захищати цю територію від майбутніх агресорів. Взаємозалежність людей і землі, яку вони обробляли, на якій і за яку вони були готові віддати життя, захищаючи своє плем’я, — ось чим забезпечувалося можливість передачі земельних володінь у спадок. Саме тому виникали поселення, громади, а згодом і цілі нації.

На вищому рівні інтерпретації таїнство крові та землі пов’язане із принесенням короля в жертву. У період родоплемінного ладу германці вважали свого короля прямим нащадком одного з богів, найчастіше — Одіна, але іноді — Фрейра або Тюра. Крім того, король розглядався як носій хамінії свого народу. Коли від короля відверталася удача і він більше не міг гарантувати благополуччя народу та родючість землі, його, за звичаєм, приносили в жертву. (Такий звичай існував і в деяких середземноморських країнах.) Влада переходила до сина колишнього короля — якщо той був готовий прийняти на себе таку відповідальність; а якщо ні, то до іншого члена королівської родини. Тому вибору дружини для короля надавалося особливе значення: адже вважалося, що до їхніх нащадків перейде королівська «удача» та життєво важливі переваги, такі як сміливість та мудрість. У сучасних уявленнях все це слід розуміти як генетичну спадковість, про яку йшлося у попередньому розділі, у зв’язку з руною Інгуз. Можна зробити висновок, що заради майбутнього свого народу та у світлі зобов’язань перед своїми предками кожна людина має дуже серйозно ставитися до вибору шлюбного партнера, який має стати батьком чи матір’ю його дітей та передати його хамінню наступному поколінню.

Зрозуміло, ця теорія застосовна як до народів Північної Європи: вона однаково справедлива всім націй. Але люди, як це не прикро, відкинули її і довгий час обходили мовчанням усе з нею пов’язане. Потім вона відродилася у збоченій формі расової та класової дискримінації, проявившись таким чином, як юнгіанська «тінь» у нашому колективному несвідомому. Але слід згадати, що руна Отіла уособлює вірність своїй сім’ї, роду та громаді, а також своїй країні. А вірність — одна з найвищих традиційних цінностей у суспільному укладі північних народів, що яскраво свідчать численні приклади з ісландських саг.

У магії руна Отіла допомагає звертатися до Одіна в його іпостасі мандрівника та вчителя. Взагалі кажучи, у Одина три основні іпостасі — Один, Вілі та Ве; три ці імені відповідають трьом його ролям — воїна, шамана та мандрівника. Словом ve, крім того, позначається священне огороджене місце — частина хофа (святилища), доступ до якої мав тільки жрець-готі, який виконує обряди. У цьому місці зберігалося обрядове начиння. Деякі рунологи пов’язують руну Отіла із замкнутою територією, що, своєю чергою, викликає асоціації з безпекою та захищеністю. Звертаючись до міфологічних відповідностей, можна зіставити її зі стінами Асгарда, спорудженими захисту від велетнів.

Фрея Асвінн