Чистота небесних візерунків — Анна Кишинська

Отже, друзі.
Так вийшло що в жінки народився актуальний текст, який може бути корисним саме зараз для великої кількості людей. Дорога і цінна Анна Кишинська дала згоду поділитись думками з вами.

Отже, пропоную трошки заспокоїтись і постаратись саме відчути все, про що іде мова. Із глибоким і спокійним диханням, відчути що відбувається в середині під час читання.

Чистота небесних візерунків

Бажання робити щось красиве, продуктивне, насичене, проявлене, бачити плоди роботи, вчитися, завжди бути «в ресурсі», в щоденній практиці, «контакті з собою», пропрацювати себе — все це є одним: бажанням людини заспокоїти свої внутрішні коливання через контроль реальності та себе в цій реальності, «бути молодцем».

Є час для руху, час для збирання плодів і періоди для накопичення ресурсу, спокою. Час для видиху. Така собі сплячка.

Цикли планети/природи неодмінно впливають на нас, адже ми є частиною цього циклу. Зимою все уповільнюється, і в сьогоденні реальною складністю для людей є уповільнення руху всередині, швидкості думок — віднайдення внутрішнього тихого спокою. який не залежить від того, чи ти молодець, чи ні. просто відчувати буття.

Через себе та своє оточення я бачу як плодяться з космічною швидкістю ідеї, щоденні ритуали, практики, інструменти саморозвитку.
Здавалося б, всі ці прекрасні атрибути власне були створені для віднайдення гармонії. Паралельно часу та місткості свідомості на всі ці інструменти стає менше, через прискорення загального темпу життя, а інструменти всі такі красиві, такі справжні, такі потужні. Дійсно, працюючі, хочеться ж. А реальність така, що часом і в блокноті для себе пописати — важко.

Я трохи зупинилася.
Пропустила «обовʼязкову» щоденну практику і не використовую купу тих інструментів, які зазвичай допомагають бути в контакті з собою. Чому?
Чесно — та не хочеться. От зараз мені хочеться сидіти пити чай. Хочеться легкості сприйняття. звільнення від системи, в яку сама себе поселила. Страшно часом стає, від того що я випала з активності, бо я ж тоді не молодець.

І тут шокуюче для мене усвідомлення:
Все це є ілюзія.
Головне, що повертає до себе — це дихання. Це тиша. Це просто Я без всяких «і».
Тиша в сидінні, приготуванні їжі, практиці і не-практиці, ранньому прокиданні чи пізньому. Продуктивності і непродуктивності.

Дійшло, що коли люди жили ближче природи, вони завжди мали куди повтикати. На гори, ліси, річку, траву. Це медитативне втикання перезагружало їх мозок, звільняло місце всередині, дозволяло чути найтонкіші сигнали ззовні та зсередини.
В реальності міста ми часом навіть не дозволяємо собі того втикання. або втикаєм в екран смартфону — який навпаки розпалює бурління думок та відчуттів.

Ніколи не вдасться контролювати себе і контролювати життя — життя це є постійний простір змін. Я є життя, я є простір змін, кожної секунди все втрачає свою сталість.

Натомість я можу постійно розслабляти внутрішню напругу, яка вимагає від мене дій. Каже мені, що я маю рухатися, аби не відставати від світу, аби забезпечити себе всім необхідним, аби теж бути молодцем.
Одна смішна деталь — рух є неминучим. Він прийде, хочемо чи ні. І коли рух приходить з справжнього розслаблення, він наділений винятковою якістю.

Практики та інструменти, з якими певно знайомий кожен з нас — це дуже потужна сила, яка здатна змінювати життя. Та варто слідкувати за тим, аби вони не перетворювалися в спробу контролювати дійсність та потік самого життя. Контроль дає розслаблення, тимчасове та ілюзорне. чому б не розслабитися глибоко вже, прямо зараз? Дихаємо, існуємо, любимо, чуємо. Просто зараз, де сидимо. Чи треба для цього щось ще? Чи є в цьому дискомфорт, який підриває з місця? Якщо є — то варто побути з ним в тиші.

Як тільки вдасться повністю розслабити внутрішнє бажання до виконання собою ж придуманих квестів для підтримання себе — тоді і звільниться простір для чистого бачення. В його світлі стане видно, чого дійсно хочеться, що допоможе йти до вищої цілі в цей період, відсіяться ті «обовʼязки», що не дають переживання внутрішньої свободи від усього, окрім чистого буття.

Відпаде важливість, створена нашим его.

Дії, ритуали, самоналаштування, щоденні сторіс, щоденні практики / (оберіть свій варіант), які ми робимо щиро в моменті через їх глибокий резонанс та потенціал — мають властивість втрачати свою актуальність всередині нас. А ми часто прагнучи бути «продуктивними» намагаємося втримати їх присутність в житті. Натомість вони просто не мають більше джерела енергії — адже джерелом цієї енергії і є ми.
Поки ми намагаємося знайти, де б взяти натхнення для продовження активної фази того, що хоче видиху — ми зливаємо найцінніше: наш спокій.

Всі ці маленькі дії, предмети, думки вимагатимуть нашої уваги, щоб продовжити своє існування. допоки ми не віришимо, що будемо годувати — а що ні.

Просто посидіти. Просто подихати. Подивитися, чи стала я рабом певних концепцій, певних дій, певних обставин. Чи маю я робити щось — чи хочу, бо дійсно накопичила чисту енергію.
Я – без практик, без аскез, без голодувань — можу відчути себе щасливою, від того, що жива?
Значно ефективніше 1 раз зупинитися та якісно заспокоїтися ніж робити формально «правильні дії» 10 днів підряд. внутрішня гармонія існує і без цього фасаду. Тим часом практика є чудовим способом підтримки чистоти свідомості або досягнення певної мети (без досягнення якої я теж хочу продовжувати бути щасливою).

Тож хай піде все, що обмежує, і залишиться тільки те, що гармонізує. нас достатньо вже зараз. і без, і з.
Нічого не треба, ні блокноту, ні йоги, ні аскез — зато все можна. А один інструмент зачасту працює краще, ніж 10 різних.

Все завжди буде настільки легко, чи складно — наскільки ми це собі дозволяємо. Наші відчуття зчитує квантовий простір та складає для нас відповідні візерунки.
Часи правильного і неправильного змінилися часом моменту. Як інакше нам існувати в цьому красивому коловороті несущіхся звідусіль швидкісних сигналів та подій.