П’ятий ступінь йоги: Пратьяхара 🌟 Свобода від матерії

Внутрішній та зовнішній аспект йоги

Йога являє собою величезну систему духовних практик, що надають інструменти для власного зростання. Пратьяхара одна з них. Вони навчають, як виділити різні аспекти нашої природи і як гармонізувати їх із великим всесвітом всередині нас і навколо нас. Це чудова внутрішня наука показує, як ви маєте наш високий еволюційний потенціал.

Мудрець Патанджалі описав у своїй праці “Йога-сутри” вісім щаблів класичного шляху йогіна.

До них відносяться: яма, ніяма, асана, пранаяма, пратьяхара, дхарана, дх’яна, самадхі, і цей шлях називають раджа-йогою — шляхом медитації, пізнання внутрішнього світу людини.

Якщо людина не слідує у своєму житті принципам ями і ніями (етико-моральним аспектам), її розум не зможе заспокоїти свого хвилювання і думки прагнутимуть зовнішніх явищ.

Освоєння асан, йогічних позицій, необхідно, щоб позбутися фізичних недуг і навчитися тривалий час перебувати у стійкому медитативному становищі.

Дихальні практики (Пранаями) заспокоюють хаотичне мислеутворення та дозволяють досягти контролю над мисленням природним шляхом.

Ці чотири етапи називаються зовнішніми. За її освоєння практик отримує можливість рухатися далі — до чотирьох «внутрішнім» щаблям.

Першим щаблем «внутрішнього» йогічного шляху є пратьяхара. В цій статі ми детально розберемо практику Пратьяхари та визначимо її цінність на духовному шляху.

Що таке Пратьяхара?

Пратьяхара — (pratyahara — відкидання, ухилення від конкретного об’єкта думки, абстрагування) — практика контролю над почуттями, завдяки якій вони не входять у контакт зі своїми об’єктами та наслідують природу розуму.

Навіщо ж потрібен такий контроль? Ми практично не живемо в сьогоденні. Розум людини постійно кидається, будучи прив’язаним до того, чого немає наразі (спогади, фантазії).

Свамі Вівекананда порівнював розум з п’яною мавпою, що розбушувалась, до того ж всього укушеної скорпіоном: «Спочатку неспокійний розум шаленіє, коли він наповнюється вином бажань. Він впадає в гординю, коли його жалить скорпіон ревнощів до успіхів інших».

Це заважає усвідомленню справжньої мети — того, що робить нас по-справжньому щасливими та вільними. До того ж, у сучасному ритмі життя ми несвідомо зчитуємо масу непотрібної інформації. Вона збирається на підсвідомості та поступово заповнює свідомість, а розум її обробляє. Цей неконтрольований ментальний шум заважає нам помічати те, що відбувається в реальному часі. Але ми не можемо бути ізольованими від того, що відбувається навколо. Та це й не потрібно.

Необхідний контроль за станом розуму та органами почуттів, які реагують на отриману інформацію. Потрібно навчитися серед нескінченного інформаційного сміття утримувати у собі справжнє «Я» зі справжніми цілями та цінностями.

Розум за своєю природою свідомий, чистий і вільний від вагань.

Проте органи почуттів схильні прагнути задоволення відповідних їм об’єктів почуттів (очі — до насолоди кольором, вухо — до насолоди звуком тощо. буд.). У процесі цього прагнення свідомість поширюється зовні і уподібнюється до цих об’єктів, стаючи їх «заручником».

Але разом з тим розум прагне повернутися у свій природний стан. Від такого дисонансу людина зазнає постійних страждань. Пратьяхара покликана зупинити протидію почуттів та взяти їх під вольовий контроль свідомості.

У цій практиці тренується незв’язування думок з об’єктами їх сфери та абстрагування органів чуття від їх чуттєвості. Це дозволяє вивільнити масу психічної енергії та спрямувати її до вищих цілей.

Як розвинути внутрішнього спостерігача

Як було зазначено вище, зовнішні роздратування, впливаючи на органи почуттів, доходять до свідомості як вражень, створюючи цим самскари, і, що менш важливо, відволікають увагу. У зв’язку з цим, безсумнівно, треба вчитися керувати своїм сприйняттям, що дуже важко, але, як свідчить досвід мудреців, цілком можливо.

Деякі майстри рекомендують спочатку навчитися сприймати відчуття, що виходять від якогось одного органу почуттів, намагаючись не сприймати інші, і пропонують для цього певні вправи.

Наприклад, для зору – щоденне розглядання будь-якого предмета протягом певного часу, для слуху – прислуховування до якогось одного звуку (наприклад, цокання годинника), для дотику – концентрація на фізичному відчутті в якійсь точці тіла. Так само зі смаком та нюхом.

Досягши успіху у практиці цих вправ окремо, можна їх комбінувати і вчитися виділяти з маси вражень одне, не сприймаючи його у своїй. Наприклад, дивлячись на годинник, не чути їх цокання, і навпаки — слухаючи цокання годинника, не бачити його. Так само роблять і з іншими відчуттями.

Накопичивши досвід у всіх цих вправах, неважко буде зосереджуватися на об’єкті активно чи пасивно, чи зовсім відключати увагу.

Деякі вчителі йоги відносять пратьяхару до феномену, що досягається пранаямою, і рекомендують нарощувати інтенсивність і тривалість пранаями, особливо затримки, поки людина не стане «невидячою, нечутною, необоняючою, що не відчуває, як брила».

Важливість пранаями

Тим часом практика пранаями не менш важлива як підготовка до пратьяхари: займаючись пранаямою, практик як би вивільняє світло знання, що приховується забрудненнями. Від цього зростає придатність розуму до концентрації та стає можливим затримати увагу всередині.

До того ж на перших етапах практики потрібно багато енергії для відволікання уваги органів чуття від зовнішніх об’єктів та концентрації їх у єдиній точці. І, як відомо, пранаяма — один із найкращих методів накопичення енергії. Ось чому стадія пранаями як потужна енергетична практика має передувати стадії пратьяхари.

Камера сенсорної депривації

Існує ще така річ, як камера сенсорної депривації (флоатинг-капсула), винайдена Джоном Ліллі у 1954 році. На погляд, може здатися, що її функція спрямовано досягнення стану пратьяхари.

Однак, докладніше вивчивши історію її створення та принципи роботи, можна з упевненістю сказати, що це не так. Даний метод дозволяє швидше відновити організм, зняти стрес, привести людину в бадьорий стан, але не більше.

Сам Ліллі в ході своїх досліджень дійшов висновку, що людський мозок здатний генерувати внутрішні переживання незалежно від зовнішнього світу. Таким чином, відсутність подразників не блокує його діяльність. В умовах ізоляції розум перемикається з «побутових» завдань на конструювання нових переживань із накопичених вражень та спогадів, самоаналіз та побудова нових проекцій.

Таким чином, можна вважати застосування подібних пристроїв не більше ніж «милицями» у практиці або розвагою, яка у будь-який момент може перерости в залежність.

Власними зусиллями йог досягає кращого результату, бо йому не потрібні допоміжні споруди. Він може досконало ізолювати свою психіку, перевершивши зовнішній світ. Адже, по суті, пратьяхара — крок до свободи від поневолення матерією.

Опанувавши пратьяхару, людина може з власної волі поєднувати або роз’єднувати розум з органами почуттів. Фізичний біль, холод і спека, голод і спрага вже не владні над йогином, що опанував цей ступінь.

Йог, що надійно утвердився в пратьяхарі, може спокійно медитувати навіть на полі битви, під безперервний гуркіт незліченних знарядь.

С. Шивананда